Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

Біографія Григорія Квітка-Основ’яненка

Григорій Квітка-Основ’яненко

«Маруся»

18 листопада 1778 року в сім’ї харківського дворянина Федора Івановича Квітки народився син, якого назвали Григорієм. З дитинства він був хворим і кволим. Із-за золотухи в п’ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму, який і досі стоїть на Холодній горі. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Подія ця мала такий великий вплив на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив стати послушником монастиря. Щоправда, цьому кроку передувала військова служба: вахмістром в лейб-гвардії конному полку, потім до 1796 року при департаменті геральдії й, нарешті, в чині ротмістра в Харківськім кірасирськім полку. Перебуваючи послушником Куряжського монастиря, Квітка, одягнений у чорні смиренні шати, виконував різноманітну роботу до 1806 року. Потім він знов повернувся на війскову службу, за призначенням урядової комісії в міліцію Харківської губернії.

В 1812 році Г.Ф.Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові відкривається постійний громадський театр, директором якого назначають Григорія Федоровича. За звичаєм палко і пристрасно братися за будь-яку справу, він до того захопився театром, що ледь не одружився з одною із його акторок. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлось залишити із-за своеї активної благодійної й просвітянської діяльності, любов до сцени Основ’яненко проніс через усе життя. Пізніше це почуття спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році він надрукував цікаву й приголомшливу «Історію театру в м. Харкові».

Як старанний член, а пізніше голова Благодійного товариства, Григорій Федорович став ініціатором відкриття у Харкові інституту шляхетних дівиць в 1812 році. Згодом з його старанністю  були також  відкриті Кадетський корпус і Публічна бібліотека та наукове товариство при університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році статтею про інститут шляхетних дівиць в «Українському віснику», потім був одним із редакторів цього журналу до 1817 року. Інститут, в заснуванні й пропаганді якого Квітка приймав таку живу участь, відіграв, у свою чергу, чимале значення у його житті. В 1821 році він одружився з однією із класних дам. Одержавши на виборах посаду предводителя дворянства в 1817 році, Квітка виконував свої обов’язки предводителя до 1829 року. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.

Громадська, службова та благодійна діяльність Г.Ф.Квітки були відзначені багатьма нагородами, проте широке визнання принесло йому літературне обдарування. Маючи співробітництво з популярними столичними журналами, він підтримував поширене листування з відомими літературними діячами: С.Т.Аксаковим, М.П.Погодіним, П.А.Плетньовим, В.І.Далем, Ф.А.Коні, Є.П.Гребінкою, мав дружні стосунки з В.А.Жуковським.

З глибокою пошаною він писав листи до Тараса Григоровича Шевченка. Постійно слідкував за літературним життям, уважно читав журнали, завжди мав власну думку про події, які відбувалися, і викликав великий інтерес у співбесідників, як виняткова особистість.

Приблизно з 20-х років починається  його літературна діяльність. Один за другим виходять з друку його твори: «Харківська Ганнуся» (1832), «Солдатський портрет» (1833), «Шельменко-денщик», «Дворянські вибори». В 1827 році Основ’яненко пише п’єсу «Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе», яка була надрукована значно пізніше, у 1840 році.

П’єса перекликається із знаменитим гоголевським «Ревізором». Існує навіть версія, що Гоголь знайомився з нею, коли рукописний варіант п’єси знаходився у цензурному комітеті. Величезною популярністю користувалася повість Григорія Федоровича «Маруся».

Саме Квітка-Основ’яненко написав пісню «Грицю, Грицю, до роботи», яка стала настільки відомою, що перетворилась в народну — факт найвищого визнання.Чудовий письменник все життя любив театр, влаштовував домашні спектаклі, в яких і сам брав участь, неперевершено грав на флейті, був непоганим композитором. І разом з цим не залишав громадської діяльності на благо рідного міста. В 1832 році Квітка-Основ’яненко був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою.

Життя Квітки-Основ’яненка, людини надзвичайної скромності й доброти, самовідданої й прихильної до всього рідного (за все життя своє далі Харкова і його околиць він не виїжджав), протікало в атмосфері родинного щастя, в оточенні люблячої дружини і дітей. Довгий час вони жили  в самітному містечку в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до Основи говорить взятий ним літературний псевдонім Основ’яненко. Вже достатньо відомий, Григорій Федорович служив старостою Основ’янської церкви, при цьому його відзначали доброзичливість і невибагливість. Наведемо уривок із спогадів Н.І.Костомарова:«Усадьба складалася з соснового гаю, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний барський будинок його брата — губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив».  Коли ж сім’я Квітки покинула Основу, з цілющим сосновим бором біля неї, і поселилась у місті, це відразу позначилось на й без того слабкому здоров’ї Григорія Федоровича.

В червні 1843 року  він захворів запаленням легень і через одинадцять днів, приготувавшись до смерті, тихо відійшов на руках дружини, поряд з рідними й близькими, серед яких були М.Ю.Квітка, П.П.Гулак- Артемовський. Коли тіло померлого виносили із Благовіщенського собору, вся Єкатеринославська вулиця (нині Полтавський Шлях) була заповнена народом. Похований він був на Холодногірськім цвинтарі — звідти відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому Квітка віддав все життя.

Квітка бул неординарною людиною: мав виняткову пам’ять, навіть на старості літ, завжди пристрасно любив вогонь, про що просив не забути своїх біографів. Ніколи не розлучався він з прадідівським золотим ланцюгом, з яким, за легендою, була пов’язана пам’ятна подія в житті його предків. До письменницької праці відносився з великою старанністю — повсюди в будинку Григорія Федоровича стояли каламарі, щоб в кожну хвилину письменник міг занотувати раптову думку.

Ім’ям Квітки-Основ’яненка названо одну з вулиць у центрі міста, що прилягає до  Майдану Конституції.

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів