Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

Біографія Остапа Вишні

Остап Вишня

«Моя автобіографія»
«Сом»

Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович, 13 листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Молодший брат розстріляного за єжовщини в 1937 письменника-гумориста Василя Чечвянського. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В’язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання вКиївській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і у 1917 вступив доКиївського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Офіцер медичної служби УНР

З 1918 — мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар’єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харковідо 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — улюбленець московського господаря Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного ОтаманаСимона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…» Але така слава не допомогла Вишні — згодом офіцеру Армії УНР помстилися за службу Україні: буде ленінська в’язниця і сталінський концтабір.

Творчість

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фелейтон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам’янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Арешт під час геноциду 1932–1933

1933 популярний письменник був превентивно звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в’язниці контактував із відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був ув’язнений у ГУЛАГу.

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у1945–1946 з’явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Повоєнний період

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. В 1955 році реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам’ятник — граніт; скульпторМ. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958 році).

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів