Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

«Лісова пісня»

Щоб мені послати пишную постелю?

М а в к а

Ні, щоб перевити се волосся чорне!

П е р е л е с н и к

Сподівалась: може, миленький пригорне?

М а в к а

Ні, мене береза ніжно колихала.

П е р е л е с н и к

А проте… здається… ти когось кохала?

М а в к а

           Ха-ха-ха! Не знаю!

Попитай у гаю.

Я піду квітчати дрібним рястом коси…

(Подається до лісу).

П е р е л е с н и к

Ой гляди! Ще змиють їх холодні роси!

М а в к а

           Вітерець повіє,

сонечко пригріє,

то й роса спаде!

(Зникає в лісі).

П е р е л е с н и к

           Постривай хвилину!

Я без тебе гину!

Де ти? Де ти? Де?

Біжить і собі в ліс.

Поміж деревами якусь хвилину маячить його червона одіж і, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..»

По лісі грає червоний захід сонця, далі погасає.

Над озером стає білий туман.

Дядько Лев і Лукаш виходять на галяву.

Л е в

(сердито воркоче)

Той клятий Водяник! Бодай би всох!

Я, наловивши риби, тільки виплив

на плесо душогубкою, -  хотів

на той бік передатися, -  а він

вчепився цупко лапою за днище,

та й ані руш! Ще трохи — затопив би!

Ну й я ж не дурень: як засяг рукою

за бороду, то й замотав, як мичку,

та ножика з-за пояса, -  бігме,

так і відтяв би! Та проклята ж пара -

штурхіць! — і перекинула човна!

Я ледь що вибрався живий на берег,

і рибу розгубив… А щоб ти зслиз!

(До Лукаша).

А тут іще й тебе щось учепило, -

кричу, гукаю, кличу — хоч ти згинь!

І де ти длявся?

Л у к а ш

           Та кажу ж — був тута,

вирізував сопілку.

Л е в

           Щось довгенько

вирізуєш, небоже, сопілки!

Л у к а ш

(ніяково)

Або ж я, дядьку…

Л е в

(усміхнувся і подобрів)

           Ей! не вчись брехати,

бо ще ти молодий! Язика шкода!

От ліпше хмизу пошукай по лісі

та розпали вогонь, -  хоть обсушуся,

бо як його таким іти додому?

Поки дійдем, ще й тая нападе -

не тута споминаючи, цур-пек! -

а потім буде душу витрясати…

Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям.

Д я д ь к о  Л е в

(сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку)

Аякже! викрешеш! і губка змокла…

і трут згубився… А, нема на тебе

лихої трясці!.. Чи не наросла

на дубі свіжа?

(Обмацує дуба, шукаючи губки).

З озера, з туману, виринає біла жіноча постать, більше подібна до смуги мли, ніж до людини; простягнені білі довгі руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.

Л е в

(усміхнувшись)

           Се що за мара?

Ага! вже знаю. Добре, що побачив!..

(Оговтавшись, виймає з кошеля якісь корінці та зілля і простягає назустріч марі, немов боронячись від неї.

Вона трохи відступає.

Він прочитує, замовляючи, дедалі все швидше).

Шіпле-дівице,

Пропаснице-Трясавице!

Іди ти собі на куп’я, на болота,

де люди не ходять, де кури не піють,

де мій глас не заходить.

Тут тобі не ходити,

білого тіла не в’ялити,

жовтої кості не млоїти,

чорної крові не спивати,

віку не вкорочати.

Ось тобі полинь -

згинь, маро, згинь!

Мара подається назад до озера і зливається з туманом.

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку й розпалює вогонь.

Л у к а ш

Ось нате, дядьку, грійтеся.

Л е в

           Спасибі.

Ти догоджаєш дядькові старому.

(Розпалює коло вогню люльку).

Тепер що іншого!

(Вкладається проти вогню на траві, поклавши кошеля під голову, пакає люльку і жмуриться на вогонь).

Л у к а ш

           Якби ви, дядьку,

якої байки нагадали.

Л е в

           Бач!

умалився!.. А ти б якої хтів?

Про Оха-чудотвора? Про Трьомсина?

Л у к а ш

Такі я чув! Ви вмієте інакших,

що їх ніхто не вміє.

Л е в

(надумавшись)

           Ну, то слухай:

Я про Царівну-Хвилю розкажу.

(Починає спокійним, співучим, розмірним голосом).

Якби нам хата тепла

та люди добрі,

казали б ми казку,

баяли байку

до самого світа…

За темними борами,

та за глибокими морями,

та за високими горами

то єсть там дивний-предивний край,

де панує Урай.

Що в тому краю сонце не сідає,

місяць не погасає,

а ясні зорі по полю ходять,

таночки водять.

Отож у найкращої Зорі та знайшовся син

Білий Палянин.

На личку білий,

на вроду милий,

золотий волос по вітру має,

а срібна зброя в рученьках сяє…

Л у к а ш

Ви ж про Царівну мали.

Л е в

           Та зажди!..

От як став Білий Палянин до літ доходжати,

став він собі думати-гадати,

про своє життя розважати:

«З усіх я, -  каже, -  вродою вдався,

а ще ж бо я долі не діждався.

Порадь мене, Зірнице-мати,

де мені пари шукати:

чи межи боярством,

преславним лицарством,

чи межи князівством,

чи межи простим поспільством?

Що хіба яка царівна

та була б мені рівна…»

(Починає дрімати).

От і пішов він до синього моря,

і розіклав на березі перлове намисто…

Л у к а ш

Відай, ви, дядьку, щось тут проминули.

Л е в

Хіба?.. Та ти ж бо вже не заважай!

…От і розбіглася на морі супротивна хвиля,

а з теї хвилі вилетіли коні,

як жар, червоні,

у червону колясу запряжені…

А на тій колясі…

(Змовкає, зложений сном).

Л у к а ш

Та й хто ж на тій колясі був? Царівна?

Л е в

(крізь сон)

Га?.. Де?.. Яка царівна?..

Л у к а ш

           Вже й заснули!

(Який час дивиться задумливо на вогонь, потім устає, відходить далі від огнища і походжає по галяві, тихо-тихесенько, ледве чутно, пограваючи у сопілку [мелодія № 10]),

В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця. Навколо вогнища блиски світла і звої тіні неначе водять химерний танок; близькі до вогню квіти то поблискують барвами, то гаснуть у пітьмі.

Покрай лісу таємничо біліють стовбури осик та беріз. Весняний вітер нетерпляче зітхає, оббігаючи узлісся та розвіваючи гілля плакучій березі. Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів; очерет перешіптується з осокою, сховавшись у млі.

З гущавини вибігає Мавка, біжить прудко, мов утікаючи; волосся їй розвіялось, одежа розмаялась. На галяві вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далі кидається до берези і ще раз зупиняється.

М а в к а

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько,

що закрила ти моє личенько!

і вам, стежечки як мережечки,

що вели мене до березочки!

Ой сховай мене ти, сестриченько!

(Ховається під березу, обіймаючи її стовбур).

Л ук а ш

(підходить до берези, нишком)

Ти, Мавко?

М а в к а

(ще тихше)

           Я.

Л у к а ш

           Ти бігла?

М а в к а

           Як бІлиця.

Л у к а ш

Втікала?

М а в к а

           Так.

Л у к а ш

Від кого?

М а в к а

Від такого,

як сам вогонь.

Л у к а ш

А де ж він?

М а в к а

           Цить!.. Бо знову прилетить.

Мовчання.

Л у к а ш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза

стинається і листом шелестить.

М а в к а

(відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись,

а так не встою.

Л у к а ш

           Притулись до мене.

Я дужий — здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.

М а в к а

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зірка в серце впала.

Р у с а л к а

           Ха-ха-ха!

(З сміхом і плеском кидається в озеро).

Л у к а ш

(ужахнувшись)

Що се таке?

М а в к а

           Не бійся, то Русалка.

Ми подруги, -  вона нас не зачепить.

Вона свавільна, любить глузувати,

але мені дарма… Мені дарма

про все на світі!

Л у к а ш

           То й про мене?

М а в к а

           Ні,

ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались.

Л у к а ш

То ми вже поєднались?

М а в к а

           Ти не чуєш,

як солов’ї весільним співом дзвонять?

Л у к а ш

Я чую… Се вони вже не щебечуть,

не тьохкають, як завжди, а співають:

«Цілуй! цілуй! цілуй!»

(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком).

           Я зацілую

тебе на смерть!

Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.

М а в к а

           Ні, я не можу вмерти…

а шкода…

Л у к а ш

           Що ти кажеш? Я не хочу!

Навіщо я сказав?!.

М а в к а

           Ні, се так добре -

умерти, як летюча зірка…

Л у к а ш

           Годі!

(Говорить пестячи).

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого!.. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

М а в к а

           Я слухаю тебе…

твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця

і пильно дивиться в вічі).

Л у к а ш

           Нащо так? Аж страшно,

як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй,

питай мене, кажи, що любиш, смійся…

М а в к а

У тебе голос чистий, як струмок,

а очі — непрозорі.

Л у к а ш

           Може, місяць

неясно світить.

М а в к а

           Може…

(Схиляється головою йому до серця і замирає).

Л у к а ш

           Ти зомліла?

М а в к а

Цить! Хай говорить серце… Невиразно

воно говорить, як весняна нічка.

Л у к а ш

Чого там прислухатися? Не треба!

М а в к а

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя,

не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання!

Ти звик до пестощів?

Л у к а ш

           Я не любився

ні з ким ще зроду. Я того й не знав,

що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.

           Мавко!

ти з мене душу виймеш!

М а в к а

           Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу,

а серденько словами зачарую…

Я цілуватиму вустонька гожі,

щоб загорілись,

щоб зашарілись,

наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,

хай вони грають,

хай вони сяють,

хай розсипають вогні самоцвітні!

(Раптом сплескує руками),

Та чим же я принаджу любі очі!

Я ж досі не заквітчана!

Л у к а ш

           Дарма!

Ти й без квіток хороша.

М а в к а

           Ні, я хочу

для тебе так заквітчатися пишно,

як лісова царівна!

(Біжить на другий кінець галяви, далеко від озера,

до цвітучих кущів).

Л у к а ш

           Почекай!

Я сам тебе заквітчаю.

(Іде до неї).

М а в к а

(смутно)

           Не красні

квітки вночі… тепер поснули барви…

Л у к а ш

Тут світляки в траві, я назбираю,

вони світитимуть у тебе в косах,

то буде наче зоряний вінок.

(Кладе скільки світляків їй на волосся).

Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша!

(Не тямлячись від щастя, пориває її в обійми).

Я ще набрати мушу. Я вберу

тебе, мов королівну, в самоцвіти!

(Шукає в траві попід кущами світляків).

М а в к а

А я калини цвіту наламаю.

Вона не спить, бо соловейко будить.

(Ламає білий цвіт і прикрашує собі одежу).

Р у с а л к а

(знов виходить з туману.

Шепоче, повернувшись до очеретів)

           Дитинчата-Потерчата,

засвітіте каганчата!

В очеретах заблимали два бродячі вогники. Далі виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи. Русалка притуляє їх до себе і шепоче, показуючи в далечінь на білу постать Лукашеву, що мріє в мороку поміж кущами.

Дивіться, он отой, що там блукає,

такий, як батько ваш, що вас покинув,

що вашу ненечку занапастив.

Йому не треба жити.

П е р ш е  П о т е р ч а

           Утопи!

Р у с а л к а

Не смію. Лісовик заборонив.

Д р у г е  П о т е р ч а

А ми не здужаєм, бо ми маленькі.

Р у с а л к а

           Ви маленькі,

ви легенькі,

в ручках вогники ясненькі,

ви як ласочки тихенькі, -

ви підіть у чагарник,

не почує Лісовик,

а як стріне -

вогник свіне -

був і зник!

Перекиньтесь блискавками

над стежками.

Спалахніть над купиною,

поведіть драговиною, -

де він стане,

там і кане

аж на саме дно болота…

Далі — вже моя робота!

Ну! блись-блись!

П о т е р ч а т а

(рушаючи одно до одного)

Ти сюдою, я тудою,

а зійдемось над водою!

Р у с а л к а

(радо)

Подались!

(Надбігає до болота, бризкає водою з пальців

позад себе через плечі. З-за купини вискакує Куць,

молоденький чортик-паничик).

Куцю-Куцю,

поцілуй у руцю!

(Свавільним рухом простягає йому руку, він цілує).

К у ц ь

За що ж то, панянко?

Р у с а л к а

           Я тобі сніданко

гарне наготую, тільки не прогав.

(Показує в далечінь на Лукаша).

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

К у ц ь

(махнув рукою)

           Поки не в болоті, -

сухо в мене в роті!

Р у с а л к а

           Буде хлопець твій,

радість буде й бабі, й матінці твоїй!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів