Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

«Мина Мазайло»

Р и н а

— Так!.. Добре, серце, що ти сьогодні наділа більш прозористі панчохи, розумієш? За новою модою. До того ж вони й на колір кращі — якісь манливі, теплі… Чудесно!

У л я перед люстром:

Що ти кажеш?

Р и н а

— Чудесно, кажу, і кличу Мокія…

У л я, звичайно, за серце, до люстра:

Рино, хвилинку!..

Та Р и н а вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія:

«Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла.

 

2

Увійшов М о к і й. Певно, читав, бо з книжкою, олівцем і сантиметр у руках:

Гм… це ви?

У л я

— Я… по книжку… А ви думали хто?

М о к і й

— Думав, що це… ви.

В  У л і  забриніло в грудях:

Серйозно?.. А я по книжку до вас.

— По яку?

У л я  трошки розгубилась:

— По яку? Взагалі по українську книжку.

У Мокія забриніло в грудях:

Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю.

— Серйозно?

— Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?

— Котру можна буде.

— Вибирайте.

— Ну, дайте… яку ви хочете.

М о к і й зворушено:

Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!

— А це у вас яка?

— Це?.. Це книжка з української етнографії та антропології.

У л я вже не знала, що далі казати, та:

— Серйозно?

М о к і й

— Подивіться.

У л я подивилась:

— Гарна книжка — в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…

М о к і й

— А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?

— Ану, як?

М о к і й піднесено:

Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?

— Надзвичайно!

— А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги.

У л я щиро:

Прекрасно!

М о к і й зраділо:

— Серйозно?

У л я цілком, щиро:

Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги… А скажіть, як буде по-вкраїнському «чулки з розовой каемкой» ? Отакі, як у мене. Ось…

Хотіла показати, та засоромилась. Похилилась.

М о к і й того майже не помітив. Ще більш піднесено:

Панчохи з рожевими бережками.

У л я

— Надзвичайно!

М о к і й ще більше запалився:

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…

Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та У л я почули.

Пішла одчинити У л я.

 

З

Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама

в довоєнному вбранні.

Д а м а до Улі:

Я Б а р о н о в а — К о з и н о. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.

У л я

— Мій папа? У мене нема папи: він помер.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом… Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.

У л я

— Мій папа вже три роки тому як помер… То, мабуть, був не мій папа.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам’ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, …ськая вулиця, № 27, на воротях напис: «У дворі злі собаки», — та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама… Майза… Ах, Боже мій, чудне таке прізвище.

М о к і й

— Може, Мазайла?

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам’ятовувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…

М о к і й аж потемнів:

Мій папа?.. Прізвище?

Б а р о н о в а — К о з и н о

— А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий… Скажіть — змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався… Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?

М о к і й глухим, здушеним голосом:

Однині… (розкашлявся) у мене папи нема!

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Як? Ви сказали…

М о к і й з натиском:

Нема, кажу! Нема!..

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила… Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, …ськая вулиця, № 27, «У дворі злі собаки», квартира…

 

4

Увійшов М а з а й л о. Кинувся до Козино:

— Жду вас, жду!

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали — вас нема, що ви вмерли…

М а з а й л о показав на двері.

Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароковій:

Так, так… Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— І я вже була повірила, що ви вмерли…

М а з а й л о до Баронової, але вся його увага на Мокієві:

Дуже приємно… (До Мокія). Розумієш?.. (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте…

Б а р о н о в а — К о з и н о заспокоєно і задоволена:

Мерсі!

Вийшли.

М о к і й, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:

Ні! Ні!.. Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так… Бачите тепер, Улю, який я самотній?

У л я

— Серйозно?

— Серйозно, Улю. Рідня — а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як…

У л я захвилювалась:

Серйозно?

М о к і й

— Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: «Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…» А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…

У л я вже никла жалощами:

А як буде у вас подруга, щира й тепла… Навіть гаряча…

М о к і й

— Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати…

У л я трепетно:

Що?

М о к і й

— Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку а відрами…

У л я

—Що?

М о к і й

— Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!

У л я мало не впала, одскочила:

— Он ви що! Не хочу!

М о к і й у наступ:

Улю! Ви ж українка!

— Воронь Боже! Я не українка!

— Українка!

— А нізащо! Ні! Ні!

— У вас прізвище українське — Розсоха!

— Ні!

— Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стан!..

У л я, спинившись:

Очі?..

М о к і й  переконливо:

Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу… Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка… (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі… (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі… (До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (У л я неспокійно подивилася на свої). Ні, у вас українські, Улю… (З книжки). З дуже напігментованою шкірою, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві… (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книжки). Круглоголові, довгобразі, високо- та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі вуха… (Подивився на Улю). Як про вас писано…

У л я розтанула:

— Що ви кажете?

А сама непомітно в люстро.

М о к і й

— Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян — 82,3, в українців 83,2, у білорусів — 85,1… (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас — 83,1 — український індекс.

У л я серйозно:

— Серйозно?

М о к і й

— Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла — 55,04, у росіян — 56,18, у білорусів…

У л я

— А скільки у мене?

Мокій взявся міряти:

У вас… Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте… У вас тут теж український індекс…

У л я вдячно заглянула в книжку:

Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї… і ще одна є…

М о к і й

— Не дочитав ще… Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?

У л я

— Вірю.

М о к і й

— Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улюї

У л я тихо:

Українізуйте, Моко.

М о к і й, узявши Улю за руку?

— Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там українкою. Ви станете більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки 3 чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої.

У л я

— Серйозно?

5

Увійшла Мазайлижа з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках.

Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.

 

6

М а з а й л о увів Баронову-Козина.

Зачинив Мокієві двері. Тоді до Барокової:

— Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!

Б а р о н о в а — К о з и н о захвилювалась:

Починати? Ах, Боже мій, — починати… Може, ви почнете?

М а з а й л о теж захвилювався:

— Ні! Ні! Я тепер не можу, ви — моя вчителька. Починайте ви!

Б а р о н о в а — К о з и н о ще гірш захвилювалась:

— За десять років я так одвикла од цього діла, що… Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як?.. Мені, старій гімназіяльній вчительці…

М а з а й л о захвилювався.

— Починайте так, як ви починали колись, молодою… У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?

Б а р о н о в а — К о з и н о

— В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоров-ни. Боже мійі Тоді ми всі починали молитвою. Пам’ятаєте молитву перед навчанням?

М а з а й л о

— Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в го-родському вчилищі молитву співали… Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів — «без обєда» називалось…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Її нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам’ятаю слова…

М о к і й, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути… Молитва перед навчанням… Невже забула?

М а з а й л о

— Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагій Господі!..

Б а р о н о в а — К о з и н о згадала. Очі засяяли. голос сам заспівав:

— Преблагій Господі, иізпошлі нам благодать…

М а з а й л о, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:

…Духа Твоєго Свято-о…

Б а р о н о в а — К о з и н о крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:

Святаго…

М о к і й , причинивши двері, засвистів.

Проте Баронова і М а з а й л о доспівали разом:

…дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли… даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тебе, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утешеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу.

Б а р о н о в а — К о з и н о на такий голос, як колись казали в класі після молитви:

Садітесь!

М а з а й л о сів. Б а р о н о в а — К о з и н о утерла сльози:

Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?

Мазайло сумно:

Навряд.

Б а р о н о в а — К о з и н о. розгорнувши стару читанку:

А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій… (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?

Мазайло глухуватим, як колись у школі, голосом:

Знайшли.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Читайте вірш «Сенокос». Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.

М а з а й л о, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:

Пахнєт сеном над лугами…

Б а р о н о в а — К о з и н о трошки захвилювалась:

Прононсі Прононсі Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа…

М а з а й л о

— Над лу-гами…

— Над луґа-ґа!

— Над луга-га!

— Ґа!

— Га!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів