Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

«Мина Мазайло»

Б а р о н о в а — К о з и н о аж вух своїх торкнулася пальцем:

Ах, Боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «г». Звук «г» трапляється лише в слові «Бог», та й то вимовляється…

М а з а й л о раптом у розпач вдався:

Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!

М а з а й л о

— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар’єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістра-тор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх «ге»… «ге» — одвернулась, скривилась.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Я її розумію.

— А мене?

— І вас тепер розумію.

М а з а й л о

— О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… «кге».

Б а р о н о в а — К о з и н о

— «Кге» ?

М а з а й л о

— Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…

Б а р о н о в а — К о з и н о захвилювалась:

Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — «ге»… Самим «ге» я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.

Мазайло

— Над лукгами. Над лугами.

— Ґамі.

— Гами.

— Ґа.

— Га.

Б а р о н о в а — К о з и н о до вух, М а з а й л о до серця — та разом:

Ху-у-у!

М о к і й одчинив двері. Тоді голосно до Улі:

Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.

У л я, хвилюючись, напружено:

Брат і сестра. Під ґарою над криницею…

М о к і й

— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.

У л я

— Під ґарою…

— Під горою, го!

— Під ґорою, ґо!

— Го!

— Ґо!

— Де ж там, Улю, «ґо», коли в книжці «го» стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук «ґе» подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно} ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо «ге».

Б а р о н о в а — К о з и н о раптом стрепенулась:

Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла… Ось як: читайте, і де «ґе» стоїть, там вимовляйте ка, к.

М а з а й л о несміливо:

Ка, ки…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Так! Читайте!

М а з а й л о

— Пахнет сеном над лу-ками…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Так! Так!

М а з ай л о сміливіш:

Песньой…

— Песнєй.

— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі…

Б а р о н о в а — К о з и н о рівним методичним голосом:

— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.

М а з а й л о старанно, аж жили напнулись:

3 краб-лямі…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Та ні! У вас тепер не «ге», не «кге»… Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с… Окрім цього, в руській мові там, де звук «б» не акцентовано, треба його вимовляти як «п»: с ґрап-п-плямі…

М а з а й л о обережно, як по камінцях через воду:

— С крап-лями…

— Мі.

— С к-крап-ля-мі рядамі.

— Так!

М а з а й л о сміливіш:

Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Не єко, а єво!

М а з а й л о

— Як? Та тут же стоїть буква «ги», себто «к», а не «в».

Б а р о н о в а — К о з и н о

— В інтелігентній мові вимовляють «єво», а не «єго» і не «є-хо».

М о к і й стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:

Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте «г» як «х». Ну, Улю!

У л я

— Під хорою…

М о к і й

— Приблизно так.

У л я сміливіш:

Під хорою над криницею…

М о к і й

— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею «е»… (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!

У л я

— Паляниця.

М о к і й

— Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.

У л я

— Серйозно?

— Серйозно.

Б а р о н о в а — К о з и н о до знервованого Мазайла:

А що таке паляниця?

М о к і й  голосно:

Український білий хліб.

Б а р о н о в а — К о з и н о

— А я й досі не знала.

М о к і й

— Отож і горе, що їсте, а не знаєте… Читайте, Улю, далі.

М а з а й л о демонстративно перебив:

Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— В ажіданьї.

— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто… стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.

Б а р о н о в а — К о з и н о

—Так!

М а з а й ло голосніш:

Только Жучка…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Толька Жучка…

М а з а й л о про себе:

Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька… (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах…

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Прекрасно!

М а з а й л о, Баронова разом, натхненно:

То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.

У Бароновоі-Козино чути «впап’хах», у Мазайла — «упопихах».

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Ну от! Прекрасно!

М а з а й л о зворушено і глибокодумно:

Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Запишіть їх — далі ще більше буде!

М а з а й л о побожна:

Запишу собі на папері і на серці…

Сів писати, шепочучи, немов молитву:

Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а…

М о к і й до Улі:

Читайте далі.

У л я

— Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею…

М о к і й

—Так.

У л я голосніш:

— Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою…

М о к і й

— Так.

У л я голосніш і вільніш:

Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами…

М о к і й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками:

М’якше! М’якше! Цьвітами…

У л я м’яко:

Цвітами.

М о к і й

— Прекрасно.

У л я зворушено:

Розсіємось цвітами.,. Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати… (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та… (заплакала) сестриця…

М о к і й

— От вам і маєш… Та чого ви, Улю? Чого?

У л я плачучи:

Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне…

М о к і й, сякаючись:

Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь… Скажіть, п’ятниця…

У л я покірливо:

П’ятниця…

Б а р о н о в а — К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:

Ах, Боже мій! Що це таке?

М а з а й л о звівся, як дракон:

Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українізація!

Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,

У л я здригнулася, скочила, зблідла:

— Ой, що це таке?

М о к і й, схопивши ручку з пером в одну руку:

Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!

Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.

Важко нависла передгрозова тиша,

М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоі-Козино:

З об’єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б… Наприклад. Наприклад… (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?

Б а р о н о в а — К о з и н о

— Ні! НіІ Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама. (Почала, теж заплуталась), Замість ґ — г, замість к — х, б — П…„ Ах, Боже мій, д — боо„ наприклад… (У нестямі), Ґраблями єво на воз віламі кідайтєїсо

Тим часом М о к і й до Улі:

Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть, Замість г — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею.,. (У нестямі). У криницю його! У криницю!..

 

7

Убігли М а т и й Р и н а .

М а з а й л о до Мокія:

Це мене?

М о к і й до батька:

Тільки тебе.

— У криницю?

— З новим прізвищем!

— З новим прізвищем?

— З новим прізвищем! У криницю!

М а т и до Рини:

Чуєш?.. (Трагічно), Боже мій, почалась катасттрофаі Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..

Побігли в розпачі у коридор. Тим часом М о к і й до батька:

Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?

М а з а й л о

— Я справді серйозно міняю наше прізвище.

М о к і й вдруге:

— Ти… наше прізвище міняєш справді, серйозно?

М а з а й л о

— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.

— Наше прізвище?

— Наше прізвище.

—Ти?

—Я.

— Мазайло?

М а з а й л о

— Я вже не Мазайло.

М о к і й

— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло

— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…

Р и н а з дверей голосно, радісно:

Т ь о т я приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала!

М а т и назустріч:

Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…

8

Р и н а , мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:

…А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася…

Т ь о т я

— Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…

Мазайло поцілував тьоті руки:

Пахнєт сеном над лу-камі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!..

Т ь о т я поцілувала Мазайла тричі в лоб:

Я розумію. Розумію. Я тільки так і в’являла собі, але…

Мазайло показав на Баронову-Козино:

Б а р о н о в а — К о з и н о. Учителька правільних проіз-ношеній…

Т ь о т я привіталася:

Ах, я так і знала, але…

Р и н а на Улю:

Моя подруга — У л я Розсохина.

Т ь о т я

— Ах, розумію, але…

М а з а й л и х а до Мокія:

— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?

Мокій мовчки привітався.

М а т и

— Отакий, як бачиш, Мотенько!

Т ь о т я

— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?

Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.

М а т и з переляку перепитала:

—А що?

Т ь о т я

— І ви отут сидите і не знаєте?

М а з а йл о

— Та що таке?

Т ь о т я

— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?

Майже в с і разом:

Ні…

Т ь о т я

— Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

М а з а й л о

— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Т ь о т я до Мокія:

Та-ак?.. Навіщо?

М о к і й

— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?

М а з а й л о

— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?

М о к і й

— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Ма-зайло-Квач — отож треба додати…

Мазайло за серце як навіжений.

М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух — здригнула.

Т ь о т я до Мокія:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів