Реклама

Усе для ЗНО з української літератури

ЗНО - це лише іспит, а не проблема.

«Мина Мазайло»

Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не «Харьков», а «Харків»?

М о к і й

— Так!

Т ь о т я

— І ти справді за… (бридливо) за Квача?

Б а р о н о в а — К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула.

М о к і й, побачивши все це:

Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачіві За мільйон Квачів!

Б а р о н о в а — К о з и н о мало не знепритомніла.

Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:

Ну, що тепер з ним робити? Що?

— Ах, Боже мій, що?

М а т и

— Може, проклясти?

М а з а й л о

— Убити, кажу?

Р и н а

— Оженити?

А Т ь о т я ходила Наполеоном і думала.

М а т и сіла і заплакала:

їв кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…

Р и н а

— Ти ж казала, що він у дядька Т а р а са вдався.

М а т и

— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…

Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась бліда, перелякана:

Дядько Т а р а с приїхав…

М а т и й Мазайло з жахом:

—Що?

— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештованої

Дядько Т а р а с на дверях:

А де у вас тут витерти ноги?

Всім як заціпило.

Т а р а с

— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокае, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!

ТРЕТЯ ДІЯ

Третього дня Р и н а зустріла Улю на порозі:

Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!.. Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія — чи міняти прізвище, чи ні. Т ь о т я Мотя викликала Моку на дискусію.

У л я до люстра, як жадобна до води:

— Що ти кажеш?

Р и н а то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:

На дискусію, ти розумієш? А Мокій — не дурень — напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.

Прислухались. Чути було Манієвий голос: «Вузьколобий націоналізм! Шовінізм, усе це!» Вигукував дядьків:

«Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!»

Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?

У л я новим якимсь голосом:

Нічого подібногої Ах, Рино!

Р и н а , зачувши цей голос:

Що, Улюню, що?

— Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не спітся?

— Ну?

— Зорію. Правда прекрасно звучить?

Р и н а

— Це ж ти до чого?.. Та невже ти… Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася?

У л я зашарілася:

Ні, ні…

— Як ні, коли ти сама кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському?..

— Та ні!

Р и н а

— Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала… Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік? Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло… Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько, розумієш? Уговтай Моку, ні, — власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться — припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш?

— Серйозно?

— Та бодай і серйозно!.. Тільки щоб не стала жінкою, а так… На межі його паси, на межі… Затумань йому голову, захмели, щоб як п’яний ходив!.. Щоб ідійотом ходив!

— А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься?

— Ну?

— І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай; рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.

Р и н а вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя:

Ну, бачу я…

А У л я вже в захопленні:

Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней», — ти чуєш? На ней, на…

Р и н а

— Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш; не на і не поруч, а під, під, ідійотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, він тебе, а не ти, на такі фантазії навів. Чую — він тобі такого наказав, начитав…

У л я хотіла виправитись:

— Ні, Ринко, я вже сама про це вичитала.”

Р и н а до неї:

— Са-ма?!

У л я од неї в другу кімнату. Побігли.

 

2

З Мокієвих дверей задом вийшов дядько Т а р а с:

Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га? о Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб’єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована…

М о к і й з дверей:

Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися, Засолодились, дя-дю, Годі! Не заважайте. Тепер треба й із заліза кувати. Із сталі стругати …

Дядько з дверей:

— З якої? Ви ж свою в «Югосталь» оддали!..

М о к і й

— Шовінізм!

Зачинивши двері, прибив дядькові носа.

Од такої несподіванки, од такої образи Дядько аж ногами затупав:

Га, питаюсь, га? (Одійшов).

3

Увійшли: Т ь о т я М о т я в новому платті, М а з а й л и х а, Р и н а , У л я. Дядько Т а р а с, не помітивши їх:

Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дівчат). Це я у його питаюсь. (Іронічно). А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товариші козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке?

Т ь о т я Мотя

— Та як вони сміють до наших козаків як до своїх товаришів звертатись?

Д я д ь к о

— А я ж про що кажу?

 

4

Увійшов М а з а й л о. За ним Б а р о н о в а’К о з й н о.

Т ь о т я Мотя до Мазайла:

Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Т а р а с Бульба, наприклад,..

Д я д ь к о  Т а р а с

витріщивсь:

—Хто?

Т ь о т я

— Т а р а с Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері.-’Єто… Єто ж просто безобразіє!

Д я д ь к о  Т а р а с

нарешті очувся, аж захлинувся:

Т а р а с Бульба? Бульба Т а р а с? Остап? Андрій? Га?

Т ь о т я

—Що?

Д я д ь к о  Т а р а с

— Говорили по-московському?

Т ь о т я холодно:

— Що з вами?

Д я д ь к о  Т а р а с

— По-московському, га?

Т ь о т я

— А ви думали по-вашому, по-хохлапькому?

Д я д ь к о  Т а р а с

— Т а р а с Бульба?.. Ніколи в світії Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…

Т ь о т я Мотя

— Єтого не может бить!

— Га?

— Єтого не может битьі

— Доводи?

— Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада.

Задзвонив дзвоник.

Р и н а затулила рукою рота тітці, другою — дядькові:

Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.

Т ь о т я з-під Рининоі руки до дядька:

Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..

Д я д ь к о  Т а р а с

— Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш. (Пішли).

 

5

Увійшли комсомольці: один з текою, другий, чубатий і міцний, з футбольним м’ячем і третій — маленький, куценький, з газетою. Роздивились.

Той, що з газетою

— Та-ак. Обставинки суто міщанські. Той, що з текою

— Чи варто й ув’язуватися?

Той, що з м’ячем

— Парень просив — треба помогти…

Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну міну:

До того ж і темка: зміна прізвища! Та хай собі міняють хоч на Арістотелів, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й причинами не цікавиться ніколи.

Той, що з м’ячем, постукотів пальцем у лоб того, що з текою:

А р е н с ь к и й! Навіть Козьма Прутков сказав: дивись у коріння речей.

Той, що з газетою, теж постукотів:

І собі в голову, коли що кажеш. Зміна прізвища у міщанина…

Той, що з м’ячем

— Це ознака здвигу в його ідеології — раз! І дізнатись про причини…

Той, що з газетою

— Нам буде корисно — два!

6

Увійшов М о к і й:

Невже прийшли? Спасибі!.. А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! «Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш… От… Сідайте! Зараз почнемо (пішов).

А р е н с ь к и й

— Занадто захоплюється мовою.

— Боліє. Питання — чого?

Той, що з м’ячем

— А того, що ти не болієш нею. І тільки псуєш. Партія пише, пише — візьміться, хлоп’ята, за українську культуру, не бузіть з мовою, а ти що? Ще й досі «Комсомольця України» не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягтиі

7

Увійшли: Мокій, тітка, дядько, Мазайло, жінка, Б а р о н о в а — К о з и н о,У л я.

Так-от… Мої товариші комсомольці… Прийшли…

Той, що з м’ячем, підморгнув своїм і, вдаривши м’ячем об підлогу

(Баронова здригнулась), почав:

На дискусію, чи що…

Виступила вперед Т ь о т я М о т я:

Просимо, товариші, молодії люди комсомольськії, просимо сідати!.. Ах, я завжди казала, кажу і казатиму, що якби мені років десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, і комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Підскочила).

Той, що з м’ячем, звернувся до товариша з текою:

Чуєш, А р е н с ь к и й?

Т ь о т я

— Чудове прізвище!

Б а р о н о в а — К о з й н о

— Ідеальне!

Мазайло побожна зітхнув, тоді тихо до Рини, до жінки:

Чула? (Побожно). А р е н с ь к и й!

Той, що з м’ячем, і куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне акцентуючи свої прізвища:

— Тертика.

Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму.

Т ь о т я

—Як?

Тертика, вдаривши м’ячем об підлогу, і куценький виразно:

Іван Тертика.

Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.

Микита Губа.

Б а р о н о в а — К о з и н о зблідла.

Д я д ь к о  Т а р а с  до Тертики:

— Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика…

Т е р т и к а

— Батько мій Максим…

— Був на Запорожжі курінним отаманом…

— І тепер на Запоріжжі, та тільки він робітник-металіст і отаманом не був…

— Та ні… Курінним отаманом Переяславського куреня славного Війська Запорозького низового на початку XVII століття.

— Не знаю.

Д я д ь к о  Т а р а с

— Дуже жалко.

Т ь о т я зацокотіла каблучкою об графин:

Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все… І оце воно мені зараз чомусь згадалося: життя — то є все… Так!

(Трошки задумалась, покивала головою, зітхнула). Життя — то є все… Пропоную, товариші, обрати президію. (Поспішаючись). Гадаю, годі буде одного пред-сідателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?

Р и н а, поспішаючись:

Тьотю Мотю! Тьотю Мотюі

М а з а й л о, поспішаючись:

Просимо!

Б а р о н о в а — К о з и н о до тьоті, поспішаючись:

Вас просимо!

Т ь о т я

— І просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспішаючись). Життя — то є все. Заперечень нема? — Нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотіла каблучкою). Ну, громадяни, товариші, а краще й простіше — мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу! Бо всі ми перш за все руськії люди… Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком. По-милому, по-хорошому, їй-богу!..

Зачувши такі слова, Тертика і Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись.

Губа раптом запропонував:

Тертику!

Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.

Т ь о т я

—Що?

Г у б а

— Тертику на голову пропонуємо ми.

Б а р о н о в а — К о з и н о здригнулась.

Т ь о т я

— Дозвольте. Як це так… Адже ж на голову мене вже обрано… ПР и н а ймні заперечень не було. Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте, і кому?.. Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?..

Г у б а

— Просимо проголосувати!

Т ь о т я

— У вас-то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті, до Курська єсть?

Г у б а

— Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь!

Тертика прибив м’ячем.

Не всякій тьоті Моті…

Т ь о т я

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

           

Замовити роботу

Замовити роботу

Від партнерів